Міжнародний день корінних народів світу, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1994 році, щорічно відзначається 9 серпня для підвищення обізнаності про права, культури та внесок корінних народів. Для України ця дата набула особливого значення після 2014 року, ставши символом боротьби корінних народів України — кримських татар, караїмів і кримчаків — за право жити на своїй історичній батьківщині – в українському Криму, який вже понад 11 років перебуває під російською окупацією. Кримські татари, караїми та кримчаки зазнають системних переслідувань та репресій з боку окупаційної адміністрації.
Міжнародний день корінних народів світу — це не лише символічна дата, а й важливий інформаційний привід для підсилення голосу корінних народів України та привернення уваги до ситуації в окупованому Криму. Це дозволяє фокусувати суспільну і міжнародну увагу на тих процесах, які рф намагається приховати або спотворено висвітлити: репресіях, витісненні ідентичності, знищенні культурної спадщини, зникненні мов і системній русифікації.
російська федерація послідовно витісняє з публічного простору національне питання, стираючи ідентичність, паралельно просуваючи ідею “єдиного російського народу” — як у самій Росії, так і на окупованих територіях. Варто пам’ятати про громадян, які живуть під окупацією, чинять спротив і потребують підтримки.
- Системні репресії окупантів проти корінних народів України: Окупаційна адміністрація в Криму здійснює політичні переслідування, фабрикує справи проти активістів, журналістів і релігійних діячів. Затримання, катування, викрадення — все це стало повсякденністю в умовах російської окупації. Реальні історії жертв дозволяють показати масштаби насильства — не абстрактно, а через долі конкретних людей.
- Культурна асиміляція і русифікація: Під виглядом “захисту традицій” рф впроваджує політику системного витіснення кримськотатарської, караїмської та кримчацької ідентичностей. Освітні програми переписуються, українська та кримськотатарська мови фактично витіснені із освітніх програм для вивчення у закладах освіти, національні символи та свята — забороняються або маргіналізуються.
- Знищення культурної спадщини: Після окупації Криму російська федерація цілеспрямовано знищує культурну спадщину півострова, прикриваючись так званою “реставрацією”. Найбільш показовий приклад — Ханський палац у Бахчисараї: без участі фахівців “будівельники” замінили історичні покрівлі на сучасні матеріали, дерев’яні балки — на металеві конструкції, що спричинило тріщини у стінах; фрески змивали струмом води під тиском, а проводку врізали в автентичні мури. Подібне варварство торкнулося й інших об’єктів. Музей Лесі Українки в Ялті після т.з “реставрації” реорганізували: українську експозицію ліквідовано, будівлю інтегровано до музею, присвяченого російським діячам. Херсонес Таврійський перетворено на політичний інструмент: знищено археологічні шари, зведено нові амфітеатри, монастир і музей “Криму і Новоросії”, що просуває наратив про “колиску російської державності”. Росія послідовно нищить або перекручує ті елементи культурної спадщини, які пов’язані з українською державністю чи кримськотатарською ідентичністю, паралельно насаджуючи власні імперські міти. Ці дії грубо суперечать міжнародному праву. Як держава-окупант, рф зобов’язана згідно з IV Женевською конвенцією 1949 року та Гаазькою конвенцією 1954 року охороняти захоплені культурні цінності, а не нищити та вивозити їх.
- Мілітаризація півострова: Крим перетворено на військову базу, окупанти розміщують по всій території півострова додаткові об’єкти окупаційних військ, військову техніку та інше. Мілітарний контроль, тиск на родини військовозобов’язаних, використання освітніх програм для підготовки “майбутніх солдатів” в межах так званого “військово-патріотичного виховання” — усе це спрямоване на максимальне залучення місцевого населення до лав окупаційних військ для участі в агресивній війні проти України.
- Спротив і гідність: Попри тиск, представники корінних народів України чинять ненасильницький спротив: зберігають мову, традиції, релігію. Вони створюють культурні простори, власні освітні та медійні ініціативи, ведуть цифрову боротьбу за правду. Кожна вишивка на фесі, кожен урок кримськотатарської мови — це форма непокори окупації. На території півострова також діють рухи спротиву: “Жовта Стрічка”, “Кримські бойові чайки”, “АТЕШ”, “Зла Мавка”, які поширюють листівки, збирають дані про окупантів і колаборантів, фіксують військову активність, документують порушення прав людини й здійснюють інші види супротиву окупантам. Крім мирного спротиву, тисячі мешканців Криму, в їх числі і кримські татари, захищають Україну зі зброєю в руках. Вони служать як у регулярних підрозділах ЗСУ, так і в добровольчих батальйонах, зокрема у “Крим”, “імені Номана Челебіджіхана” та інших.
Пропонуємо коротку довідку, що висвітлює історичний контекст, сучасні виклики, зусилля України щодо підтримки корінних народів, їхню стійкість і культурну спадщину, а також роль медіа в протидії російській пропаганді та підтримці цих громад.
