Мене звати Єва Флєрко.
Я інвалід дитинства із діагнозом глухота.
Моя історія починається з мого народження 12.01.2006. Народилася я абсолютно здоровою дівчинкою, гарно розвивалася і набирала вагу.
Коли мені виповнилося 4 місяці, мій старший брат заразив мене вірусним бронхітом і у мене підвищилася температура. Нас на швидкій забрали в лікарню і там без проби на антибіотик, мені вкололи укол. Я почала вмирати у мами на руках. Мене забрали до реанімації і звідти я вже повернулася із повним ураженнями нервової системи. У мене рухалися лише очі, плакати не було сил, я нявкала як мале кошеня.
З того часу почався довгий шлях мого відродження. Лікарі сказали, що я буду лежачою і шансів у мене зовсім немає. Але мої батьки не на мить не сумнівалися , що все буде добре. Мене постійно масажували, кормили ліками і носили на руках, щоб не було пролежнів. По трохи я почала фізично відновлюватися. Але в 6 місяців мама помітила, що я ніяк не реагую на звуки. Мої батьки завезли мене в інститут отоларингології у Київ і там мені виставили діагноз глухота 4 ступеня. Відтоді мене вчили не тільки тримати предмети, сидіти, ходити, але ще й реагувати на звуки в апаратах. Я дуже часто хворіла і була дуже слабкою. Кожен вірус закінчувався прийомом антибіотиків.
У 7 років мама відвела мене на секцію великого тенісу, де випросила тренера взяти мене. Зі мною ніхто не хотів займатися, бо я нічого не чула і майже не говорила на той час. Теніс мені дуже сподобався і я почала на нього бігти кожного дня. Мене почали ставити на змагання і навіть в деяких я перемагала. Мої батьки вирішили ризикнути і відвезли мене тренуватися до Одеси. Там була сильніша база і кращі умови. Звідти почалися мої перші перемоги на українських змаганнях і багато часів на кортах. Ми дізналися, що є великий теніс для глухих спортсменів і ми вирішили туди потрапити. Були довгі перемовини із федерацією, адже в Україні глухою тенісисткою була тільки я, але все ж таки мене взяли. У 2021 році я поїхала на чемпіонат Європи до Греції серед дорослих і посіла там 9 місце серед жінок. Це була моя перша сходинка на світовому рівні. Вже у 2023 році я із батьком, моїм тренером, Андрієм Флєрко, знову поїхали до Греції і тоді я зібрала комплект нагород, ставши чемпіонкою світу серед юніорів в одиночному і парному розряді. Саме тоді я отримала звання майстра спорту України і виборола ліцензію на Олімпійські ігри 2025 у Токіо. У 2024 році я стала чемпіонкою Європи серед юніорів і посіла 10 місце в світовому деф рейтингу серед жінок . У 2025 році я достойно представила Україну на Олімпійських іграх і посіла 10 місце.
Зараз я навчаюся на 3 курсі ХНУ за спеціальністю «тренер», що допоможе мені будувати свою карʼєру в подальшому житті. Наразі активно тренуюсь і готуюсь до нового сезону змагань.
