Історичні паралелі утвердження «руського міра» на Вовковинеччині у 20-х роках минулого століття

Історичні паралелі утвердження «руського міра» на Вовковинеччині у 20-х роках минулого століття

 

Сучасна російсько-українська війна показала справжнє обличчя так званого «руського міра». Воєнні злочини російських солдат, від яких холоне кров і які не вкладаються у свідомості цивілізованої людини, відбувалися від самого початку війни. Однак, грабежі, зґвалтування, вбивства, катування, виколоті очі, спалені трупи людей не є чимось новим у поведінці російського окупанта. Подібні жахіття, які пережили жителі Бучі, Ірпеня та інших окупованих  українських міст та сіл відбулися й на території сучасної Вовковинецької територіальної громади у 20-х рр. XX ст.

З поразкою українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. територія Поділля опинилась під більшовицькою окупацією. Для боротьби з «контрреволюцією» та «бандитизмом» 13 вересня 1922 року губернським відділом ГПУ було створено Вовковинецьку оперативну трійку, штаб якої перебував на залізничній станції «Комарівці». До її складу входили заступник начальника контррозвідувального відділу Костандогло, командир 24-ї стрілецької дивізії Осадчий та військовий комісар дивізійної школи 24-ї дивізії Форович. Члени трійки отримали надзвичайно широкі повноваження: вони мали право брати заручників, допитувати полонених, розстрілювати на місці взятих у полон «бандитів» [4, с.19].

Діяльність «трійки» супроводжувалась свавіллям та неймовірною жорстокістю щодо місцевого населення. Вагомим свідченням проти вовковинецьких чекістів є таємна доповідна записка голови комісії С. Буздаліна від 5 вересня 1923 року членам ЦК КП (б)У, ЦКК і особисто Й. Сталіну про діяльність органів ДПУ на Поділлі. У документі розповідається про численні розстріли чекістами селян на сільських сходах без суду і слідства. У списках розстріляних були літні люди, жінки й 17-річні дівчата. Після розстрілів майно «контрреволюціонерів» підлягало конфіскації, а точніше – мародерству. Чекістами та червоноармійцями забиралось все, починаючи з одежі селян, закінчуючи худобою, кіньми, свинями, різноманітним реманентом. Цікаво те, що перевірити конфісковане слідчій комісії під головуванням Буздаліна не вдалося, оскільки серед справ діяльності трійок (у Подільській губернії діяло 7 оперативних трійок), які були звалені у скриню, відповідних книг не знайшлося [4, с. 20, 175].

У книзі Демида Бурко «Українська автокефальна православна церква – вічне джерело життя», яка вийшла 1988 року у США, надруковані спогади учительки А. Кушнір, яка у той час проживала у с. Радівцях. Ось що вона розповідає: «У серпні 1922 року одного Божого дня він (Форович. – Авт.) вчинив у Радівцях лютий кривавий акт. З відділом війська ЧОН (частини спеціального призначення, війська ЧеКа. – Авт.) він вдерся в село, схопив 4-х заможних селян – Терлецького, Онищенка, Вінницького та Яворського й на очах всієї громади, яку наказав зігнати, розстріляв їх… Лемент жінок і дітей плив до неба. А кат, велетенський мов Голіаф, як оповідають очевидці, спокійно сів у тачанку і від’їхав в супроводі пісні своїх помічників:

«Улица, ты улица,

Брат Деникин журится,

Что Московское ЧеКа

Разменяла Колчака».

«Операції» Форовича тривали до кінця 1922 року. На Радовецьких і Вовковинецьких хуторах розстріляно на місці 86 чоловіків і кілька жінок (загинули родини Костенко-Радзієвські, Яременків та ін.) [1, с. 79].

У жовтні 1922 року чекісти розгорнули масштабну каральну операцію проти духівництва, їх родичів, прихожан церков. Тоді у Вовковинцях, селах Васютинцях, Гришках, Радівцях було арештовано священиків, дяків, диригентів, парафіян, усіх понад 300 осіб. Впродовж кількох ночей їх як «контрреволюціонерів» розстрілювали біля вовковинецького кладовища.

Над тілами померлих чекісти чинили страшну наругу: у кого були золоті персні – відрубували пальці, хто мав золоті зуби – виривали з уст щелепи, вибивали з черепів мізки. За спогадами очевидців, ранками після тих злочинів лунали зойки матерів і сиріт… Жах і трепет проймав кожного, хто проходив тією місциною [2; 1, 79].

На вовковинецькому кладовищі закатовано 98 жителів Радовець, серед них священик Костянтин Сухоставський, дяк-диригент М. Павловський, представники церковного хору: С. Камінський, М. Радзієвський, П. Заремба, І. Яворський, О. Радзієвський, Н. Гіренько, М. Томащук, П. Войцехівський, К. Войцехівська, Т. Томащук та ін. З села Гришок – 42 особи. Серед загиблих був студент В. Куменко, син місцевого священика О. Куменка, якого чекісти знищили у наступному 1923 році. Про загиблих священиків та парафіян містечка Вовковинець та с. Васютинець відомостей немає, відомо лише, що їх загинуло більше 150 осіб [2].

За матеріалами Державного архіву Хмельницької області встановлено 18 прізвищ осіб, що були розстріляні в жовтні 1922 року за перебування в Радовецькому повстанському комітеті та участь у селянському русі під проводом Якова Гальчевського. Серед загиблих був й Д.І Головчук, засновник кооперації й організатор просвіти ім. Шевченка у Радівцях, активний діяч Української національної революції 1917–1921 рр. [3].

Діяльність Вовковинецької «оперативної трійки» здійснювалась з 13 вересня 1922 року до 22 лютого 1923 року. У цей період населення краю особливо потерпало від масового терору. Безпідставні арешти, розстріли, грабежі стали нормою поведінки червоних. Радянська влада, забувши про свій «робітничо-селянський характер», поводила себе як окупант, бандит з великої дороги [2].

З метою відновлення історичної пам’яті працівниками відділу охорони пам’яток на території селища Вовковинці проводиться активна науково-пошукова робота з виявлення місця масового поховання замордованих більшовицькими окупантами наших краян.  Це завдання із непростих. Адже відомо, що злочинці як тепер, так і тоді, майстерно приховували сліди своїх злочинів.

На світлині Анастасія Головчук – дружина Д.І. Головчука, отримала термін тюремного ув’язнення як дружина «контрреволюціонера». Після відбуття покарання повернулась у с. Радівці виростила та виховала трьох дітей – Василя, Галину й Катерину. Померла у 1967 році, похована на місцевому цвинтарі.

Прізвища осіб, що були розстріляні у 1922 році за перебування у Радовецькому повстанському комітеті та участь у селянському русі під проводом Якова Гальчевського (за матеріалами Державного архіву Хмельницької області).

  1. Радзієвський-Костенко І.А., 40 років, член підпільної трійки.
  2. Крушельницький А.І., 40 років, член підпільної трійки.
  3. Сухоставський К.Г., 46 років, член підпільної трійки, утримувач конспіративної квартири явки групи Гальчевського.
  4. Савчук Д.М., член підпільної трійки.
  5. Головчук Д.І., член підпільної трійки., в 1919 році був головою Літинської земської управи.
  6. Радзієвський М.Ф., член підпільної трійки.
  7. Радзієвський О.М., член підпільної трійки.
  8. Кобилянський В.М., член підпільної трійки, рядовий загону Я. Гальчевського.
  9. Кобилянський І.Г., член підпільної трійки, рядовий загону Я. Гальчевського.
  10. Кобилянський Д.І., член підпільної трійки, переховував повстанців.
  11. Кобилянський А.Д. (син Кобилянського Дмитра Івановича), член підпільної трійки.
  12. Гиренко Н.С., член підпільної трійки.
  13. Томащук М.І., член підпільної трійки.
  14. Глущенко Ф.Я., член підпільної трійки.
  15. Томащук С.С., член підпільної трійки.
  16. Супрович Ф.В., член підпільної трійки.
  17. Радзієвський М.С., член підпільної трійки.
  18. Радзієвський–Хаць О.Й., член підпільної трійки.

 

Використані джерела та література:

  1. Бурко Д. Українська автокефальна церква – вічне джерело буття. США : САУТ-БАВНД-БРУК, 1988. 392 с.
  2. Кохановський О. Кривавий слід Вовковинецької «трійки». З історії червоного терору. Вісник Деражнянщини. 2018. 1 лютого.
  3. Кохановський О. Данило Головчук та повстанська боротьба проти червоних окупантів у Радівцях. Вісник Деражнянщини. 2021.
  4. Реабілітовані історією. Кн. 1. Хмельницька область : у двадцяти семи томах. Ред. : М.П. Вавринчук (голова), В.С.  Грищук та ін. ; упорядники : В.Ю Васильєв, Л.Л. Місінкевич, Р.Ю. Подкур. Хмельницький, 2008. 934 с.
Опублікуйте цю новину у соціальних мережах:

Останні записи

Залиште відгук