Овітньо-мистецький мініпроєкт «Культура Русі-України: дискурс іконописання»
(з елементами арттерапії, есеєтерапії)
3 жовтня 2025 р., 10.00–13.00, м. Хмельницький. Університет третього віку на базі Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування
Проводиться в рамках авторського інтерактивного семінару «Життєстійкість працівників сфери культури і освіти: арттерапія, есеєтерапія (прикладні аспекти).
Організатор: Хмельницький обласний науково-методичний центр науки і культури,
Модератор: доктор історичних наук, доцент, провідний методист ХОНМЦКіМ – Світлана МАРКОВА
Співорганізатори: Університет третього віку (УТВ) на базі Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування, Хмельницька школа іконопису «Нікош»
Мета: поєднати процеси навчання та творчої мистецької діяльності на основі попереднього аналізу історичного, культурологічного матеріалу, з використанням елементів арттерапії , есеєтерапії (найбезпечніших способів опрацювання внутрішніх переживань).
Для слухачів УТВ (людей пенсійного віку, зареєстрованих у громаді, зокрема ВПО).
Примітка: Нині, коли триває кровопролитна війна росії проти України, українці почали частіше звертися до духовних витоків. Віра, надія, любов – осереддя людини, котре спроможне підтримати та дати впевненість у майбутньому. Іконопис в Русі-Україні фундувався вже наприкінці ХІ століття, на засадах візантійського, грецького іконописання. Засновником давньоукраїнської іконописної школи вважають митрополита Іларіона, першими відомими майстрами були монахи Алімпій і Григорій (згадки в «Києво-Печерському патерику»). Ікони писали на липових або дубових дошках, покритих крейдяним ґрунтом; використовувалася темперна техніка, де мінеральні та рослинні барвники змішувалися з яєчною емульсією; фон і німби часто золотили сусальним золотом; майстри перебували у стані посту та молитви. Першими центрами нашого іконописання були Собор Святої Софії, Києво-Печерський монастир. Західна Україна перейняла традиції Київської школи («Холмська ікона Божої Матері», «Богородиця Дорогобузька»). Варто зауважити, що в українців поступово виробилися власні техніки і власне бачення процесу (тепла гамма кольорів, пряма перспектива, тривимірність, наближення рис святих до образів місцевих українців тощо). Техніки «плаву» (поступове накладання прозорих шарів кольорів та їх делікатне злиття) та «асист» (накладання золота на ризи) дозволяють відразу побачити специфіку українського іконописання. Народні (домашні, хатні) ікони часто створювали майстри, котрі не навчалися професійно, сільські іконописці вкладали у процес творення життєвий досвід свого роду, родини, селища тощо. Мандрівні іконописці, наче пілігрими, подорожували Україною, трансформуючи техніки, значення, символи. Варто зауважити, що в Україні часто Мати Божу народні художники зображали у вишиванці. Народна (хатня) ікона й досі допомагає нам отримати затишок, підтримку, а лики святих у таких іконах видаються рідними та близькими. Народні (хатні) ікони є нашим давнім генетичним кодом.
