«Слухайте, чесні люди Землі,
Дуже ми просимо вас:
Борітеся, бо ми ще малі,
Мир захищайте для нас…»
В перший літній день, 1 червня, ми відзначаємо Міжнародний День захисту дітей. Це не тільки свято для дітей, це свято – нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, щоб усі діти росли щасливими, вчилися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали свідомими громадянами своєї країни.
Це свято запроваджене в листопаді 1949 року рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Тоді, по закінченні Другої світової війни, учасниці сесії у Парижі урочисто заприсяглися боротися за створення умов, необхідних для щасливого та гармонійного розвитку майбутніх поколінь, тобто дітей.
Уперше свято було відзначено у 1950 році, а 20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея Організації Обʼєднаних Націй прийняла Декларацію прав дитини, яка передбачає: дитина повинна мати право на імʼя й громадянство, користуватися всіма благами соціального забезпечення, вона має бути захищена від усіх форм жорстокості та експлуатації. Документ наголошує, що діти мусять виховуватись у дусі взаєморозуміння в родині та в суспільстві.
В Україні День захисту дітей встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 травня 1998 року № 568/98 і відзначається щорічно.
Прекрасне свято радості та одвічної надії, адже саме в дітях хочеться бачити здійснення своїх мрій і сподівань. На жаль, попри всі наші старання, українські діти 98 днів живуть у реаліях війни. Тисячі з них ховаються у холодних підвалах або коридорах своїх будинків від повітряних тривог та обстрілів. Ще тисячі були вимушені покинути свої домівки, за якими тепер сумують. Вони розгублені, налякані, спантеличені.
Найжахливіше – офіційне число дітей-жертв внаслідок повномасштабної збройної агресії росії – 243, кількість поранених – 446!
І нам, дорослим, як ніколи, потрібно усіма силами боротися за мир, щоб завжди світило тепле, ясне сонечко, щоб небо було завжди чисте та блакитне, щоб завжди були посмішки на обличчях наших дітей.
«Діти – наше майбутнє, продовження не тільки нас самих, нашого роду, нашої Держави. І як би там не було, щоб ми не робили, людство завжди прагне одного – зробити світ кращим для своїх нащадків. І наші воїни, йдучи на війну, захищаючи сьогодні Україну від Російської експансії, всі як один кажуть – я прийшов сюди, щоб захистити своїх дітей, щоб їм там, на вільній землі, жилося краще, і щоб вони ніколи не дізналися того жаху війни, якого зазнають їх тата і мами, перебуваючи на фронті. Так було завжди, і так буде.»
