Впродовж Сиропусного тижня в області відбувся гастрофлешмоб «Смаки Масниці: від бабусиної хати до сучасної кухні», який об’єднав більше 30 клубних заклади територіальних громад (можливо, не всі публікації вдалося відстежити). Та головне — вдалося зібрати навколо спільної ідеї людей, яким небайдужа наша кулінарна спадщина.
Цей флешмоб став не просто серією дописів у соцмережах. Це була щира розмова про традиції — через рецепти, відео, родинні історії. Під хештегами #СмакиМасниці та #ДеколонізаціяТрадицій учасники ділилися тим, що пам’ятають із дитинства, що готували їхні бабусі, що пахне домом.
Найчастіше на сторінках громад з’являлися вареники — з сиром солодким і солоним, із картоплею, зі шкварками. Прості, щедрі, домашні. Але за кожною такою стравою — більше, ніж рецепт. Там — тепло печі, родинні розмови, спогади про дитинство.
Водночас флешмоб показав і важливу зміну: громади дедалі частіше звертаються саме до своїх, локальних рецептів. Адже українська Масниця — це насамперед сиропусний тиждень із молочними стравами, варениками, сирниками, лемішкою та іншими давніми наїдками. Це про наше — не запозичене, а вирощене в рідній традиції.
Особливо запам’ятався досвід Думанівського сільського будинку культури. Тут приготували автентичні лежні по-думанівськи з кукурудзяного борошна — страву, яка нині рідко з’являється на столі, але глибоко вкорінена в місцевій кухні. За основу взяли густу лемішку, формували з неї коржі й начиняли кисломолочним сиром, картоплею з сиром та підсмаженою цибулькою, додавали духмяні шкварки. Це приклад того, як можна не просто повторювати відоме, а відроджувати призабуте. https://www.facebook.com/reel/2009057406690358
Гастрофлешмоб показав: громади готові працювати з традицією свідомо й творчо. Не механічно копіювати, а досліджувати, осмислювати, ділитися своїм. Адже збереження автентичної кухні — це не лише про їжу. Це про пам’ять, про коріння, про відчуття опори. І завдяки таким ініціативам традиція перестає бути сторінкою з минулого — вона живе тут і тепер, у наших кухнях і наших серцях.
Хмельницький обласний науково-методичний центр культури і мистецтва щиро дякує всім територіальним громадам, працівникам клубних закладів, майстриням і майстрам за активність, творчий підхід і підтримку ініціативи. Саме завдяки вашій небайдужості та спільній роботі гастрономічна спадщина області звучить по-новому — впевнено, сучасно й по-українськи.
Ми й надалі продовжуватимемо системну роботу з відродження та популяризації локальних гастротрадицій, відкриваючи забуті рецепти й наповнюючи культурний простір живим змістом.
Назва «Масниця» поширилася в українському інформаційному просторі відносно пізно — разом із тривалими процесами культурного впливу. Водночас у давній українській традиції з дохристиянських часів побутувало свято Колодія, а в окремих регіонах — Колодки.
Первісно воно було пов’язане з весняним пробудженням природи та відзначалося в період весняного рівнодення. Із прийняттям християнства традиція трансформувалася й поєдналася з Сиропусним тижнем — останнім тижнем перед Великим постом.
Головними учасницями обрядодійства були жінки. Протягом тижня вони символічно «народжували», «хрестили» та «волочили» колодку — невелике дерев’яне поліно, яке жартівливо прив’язували неодруженим парубкам і дівчатам як нагадування про потребу створення родини. За звичаєм, «викупом» ставали частування та обіцянка справити весілля.
В українській обрядовості провідною ідеєю свята було проводжання зими та зустріч весни — як символу оновлення, народження нового й життєвої сили. Традиційна гастрономія Сиропусного тижня в Україні ґрунтувалася переважно на молочних стравах: варениках із сиром, сметані, маслі, галушках із молоком, пампушках, пирогах. У давнину млинці вважалися стравою поминального характеру, тому не були типовою обрядовою їжею цього періоду в більшості українських регіонів.
Сьогодні звернення до традиції Колодія — це не лише відновлення окремих звичаїв чи рецептів, а й осмислення власної культурної спадщини, її глибини та самобутності.
Весняного всім настрою, тепла, миру й Перемоги.
