В рамках відзначення 145-річчя від дня народження Симона Петлюри та вшанування 100-річчя від дня його загибелі.
22 травня 2026 року виповнюється 145 років від дня народження видатного українського громадського і культурного діяча, борця за незалежність України в ЧЧ столітті, Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. Також 25 травня цього року виповнюється 100 років від дня його трагічної загибелі. В умовах екзистенційної Війни за Незалежність України гідне вшанування пам’яті Симона Петлюри, належне визнання та популяризація його внеску у творення українських держави, культури та війська, мають особливо важливе значення.
Симон Петлюра є символом українського національно-визвольного руху. Як очільник української держави, організатор українських збройних сил часів Української революції, Головний отаман військ і флоту УНР він здійснив винятковий внесок в українське державотворення початку XX століття та опір російській агресії періоду Української революції 1917-1921 років. Саме у протистоянні із більшовицькою Росією Симон Петлюра став для українства уособленням ідеї свободи, а для ворогів – бандитом, ім’ям якого назвали цілі поколінні послідовників. Петлюрівці, як і мазепинці, і бандерівці, вселяли у росіян страх і ненависть, адже волелюбність, завзятість і незламність в українцях пробудили якраз такі потужні особистості, як Мазепа, Петлюра, Бандера.
У наукових виданнях, підручниках і словниках СРСР «петлюрівщина» визначалася як «контрреволюційний буржуазно-націоналістичний рух на Україні періоду іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, очолюваний одним із ватажків дрібнобуржуазної націоналістичної партії українських соціал-демократів Петлюрою». Участь у «петлюрівщині», тобто в боротьбі за незалежну Україну, ще довго залишалася приводом для звинувачень в СРСР. Петлюрівців зображували винятково в негативних контекстах, їм надавали непривабливі епітети та неприємну зовнішність. Образ петлюрівців як шкідників, зрадників і противників нової совєтської влади швидко ввійшов у совєтський побут.
Впродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність не лише зброєю, а й словом: як журналіст, арткритик, редактор провідних українських журналів. У найсуворіші часи російської цензури організовував нелегальні друкарні. Навіть на еміграції лідер УНР продовжив видавничу справу – заснував журнали «Табор», «Тризуб», інші, які перетворювали слово на зброю в боротьбі за вільну Україну. У 1921 році Симон Петлюра вимушено покинув терени України. Проте не відмовився від політичної боротьба за незалежність УНР. Совєтські ж спецслужби не полишали Петлюру в спокої, узяли собі за мету знеславити і зганьбити ім’я Симона Петлюри та його прихильників.
Симон Петлюра – ініціатор культурної дипломатії. В добу Української революції, коли небувалого розмаху набув хоровий рух, Симон Петрлюра задумав популяризувати Україну за кордоном за допомогою пісні. В січні 1919 року він доручив диригентам Олександрові Кошицю та Кирилові Стеценку організувати колектив і вирушити у турне. Чому саме Кошицю? Бо вони приятелювали ще з часів учителювання на Кубані. Гастролі принесли славу як Кошицю, так і українській пісні, а різдвяний “Щедрик” Миколи Леонтовича став улюбленим у багатьох країнах Європи та Америки. Репертуар Української республіканської капели складався виключно із народних пісень в обробці Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Миколи Леонтовича. У «Спогадах» Олександр Кошиць описував, як російські емігранти псували афіші нецензурними написам, освистували паризькі концерти капели. Та це не завадило надзвичайному успіхові артистів. Французька преса писала: “Український хор закінчив у нас свої гастролі зі справжнім апофеозом. Він не тільки досяг найповажнішої мети, а й переконливо довів: Україна має античну цивілізацію, пречудовий і багатющий фольклор, що переконливо підтверджує високу культуру раси”. У 1919–1921 роках колектив здійснив вдале турне Європою, а 1922-го перетнув Атлантику, аби підкорити Америку. Гастролював Український національний хор (таку назву отримав наприкінці 1920 року) США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки дали до 900 концертів. Поразка УНР унеможливила повернення на батьківщину більшості співаків. 1926 року хор розпався, давши життя кільком творчим колективам в еміграції.
Вбивство Симона Петлюри справило неабияке враження на українську еміграцію. Член уряду УНР, дипломат Олександр Шульгин згадував, що подія об’єднала до того розрізнені кола української еміграції. Симон Петлюра своїм життям і своєю смертю засвідчив, що тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти.
