6 лютого 1969 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 105 «Про створення Державного музею народної архітектури та побуту Української РСР». Ініціатором створення музею виступив історик і заступник голови Ради Міністрів Петро Тронько. Музей вирішили розмістити у мальовничій місцевості біля села Пирогів Київської області.
Проєкт музею розробив Київський науково-дослідний проектний інститут містобудування у співпраці з архітектором Валерієм Романовим. Основна ідея полягала у відтворенні та збереженні української традиційної архітектури, народного мистецтва, промислів і ремесел. Експозиція музею була розділена на шість історико-етнографічних регіонів України: Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати та Південь України. Кожен регіон розмістили відповідно до його географічної специфіки у відповідних етноландшафтних зонах.
Протягом семи років тривали проєктні та будівельно-реставраційні роботи. На момент відкриття музею було привезено і встановлено 150 зразків народної архітектури XVI–XX століть. Нині їх понад 300. Майже всі будівлі — хати, комори, клуні, господарські комплекси, церкви, вітряки — перевезені на територію музею з усієї України і відтворені у природних умовах. Для пошуку експонатів було обстежено близько 4 тисяч сіл та містечок.
Офіційне відкриття музею відбулося 17 липня 1976 року. На сьогоднішній день Національний музей народної архітектури та побуту України є найбільшим музеєм просто неба в Європі та найповнішим етнографічним зібранням нашої держави. Загальна площа музею становить понад 133 гектара.
Його створення стало важливим кроком у збереженні та популяризації української культурної спадщини.
