6 травня 1921 року народилася Олександра Федорівна Селюченко — видатна українська керамістка, майстриня художньої кераміки, представниця опішнянської школи гончарства, заслужений майстер народної творчості.
Олександра Селюченко народилася в смт Опішня (Полтавщина) — давньому центрі українського гончарства. Змалку оточена традиційною культурою, вона зростала в середовищі, де глина була не просто матеріалом, а способом життя. Свої перші вироби почала створювати ще в дитинстві. У 1930–40-х роках працювала на Опішнянському гончарному заводі, згодом — у творчій майстерні, де сформувала власний авторський стиль.
Олександра Селюченко — одна з небагатьох жінок-гончарів, які не лише зберегли, а й значно розвинули традицію опішнянської декоративної кераміки. Її роботи відзначаються надзвичайною виразністю форм, яскравою поліхромією, характерними фігурами людей, тварин, фантастичних істот, казкових сюжетів.
Вона створювала скульптурні композиції, керамічні іграшки, декоративні тарелі, свічники, які поєднували традиційний український орнамент із особистою художньою уявою. Твори майстрині стали візитівкою українського народного мистецтва у ХХ столітті. Її роботи зберігаються в колекціях Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Полтавського краєзнавчого музею, Музею гончарства в Опішному, а також у приватних колекціях по всьому світу.
1991 року в рідному селищі відкрито Меморіальний музей Олександри Селюченко. Вона стала символом жіночого обличчя українського народного мистецтва — впевнена, вільна, яскрава творча особистість, яка залишила по собі спадщину на покоління.
Улюблене прислів’я майстрині: «Глина, як жінка, любить ласку, терпіння і тепло».
