6 листопада 1814 року в маленькому бельгійському містечку Дінан у родині майстра духових інструментів народився Адольф Сакс – «батько» саксофона (справжнє ім’я Антуан Жозеф).
У шість років хлопчик уже самостійно майстрував собі іграшки, а у дванадцять міг виточувати і шліфувати клапани, складати деталі духових інструментів. У 16 років Адольф вирішив, що він може вдосконалити кларнет, на якому грало декілька поколінь. Йому належало придумати механізм, що дозволяв би зручно і швидко грати весь хроматичний звукоряд, створити систему пружин і кріплень. На цю роботу він витратив чотири роки, а результатом став абсолютно новий кларнет, який налічував 24 клапани та бас-кларнет, форма і структура якого використовується до сьогодні.
Є така історія, як один із солістів брюссельського оркестру сприйняв появу нового кларнету як особисту образу і категорично відмовився на ньому грати. Молодий Адольф викликав його на музичну дуель і сказав: «Ви граєте на вашому кларнеті, а я на своєму». Подивитися і послухати цю дуель зібралося 4000 осіб. Тріумф Адольфа Сакса супроводжувався палкими оплесками публіки, а капельмейстер оркестру запропонував йому бути солістом.
У 1840 році Адольф Сакс замислився над створенням музичного інструменту, який зумів би заповнити тембровий простір між дерев’яними та мідними духовими інструментами. Задля цього він зайнявся переробкою офіклеїдів (мідних духових), замінив металевий мундштук на мундштук з тростиною та вдосконалив систему клапанів, взявши за зразок аплікатуру німецького флейтиста Теобальда Бема. Свій винахід він назвав «мундштучний офіклеїд».
Переїхавши в Париж, Адольф Сакс познайомився з французьким композитором Гектором Берліозом. Він із захопленням розповів йому про свій винахід, описавши всі технічні можливості інструменту. Берліоз слухав мовчки і лише додав: «Завтра ви дізнаєтеся мою думку про вашу роботу і досягнення». Зранку Сакса чекав сюрприз – у розлогій статті паризького часопису «Journal des Debats» Берліоз написав: «Це інструмент з повним, приємно вібруючим, величезним за силою і водночас м’яким звуком. Його головною принадою, на мій погляд, є розмаїтість краси звуку: то з акцентуванням то без, повним то пристрасті то мрійливості чи меланхолії…», власне він і дав назву музичному інструменту − «саксофон».
У 1846 році Адольф Сакс офіційно запатентував саксофон. Згодом майстер сконструював ціле сімейство саксофонів, яке налічує 14 різновидів, найпопулярнішими серед яких в наш час є: сопрано, альт, тенор, баритон, бас. Пізніше, за ініціативою Берліоза, у Паризькій консерваторії був відкритий клас гри на саксофоні, де на посаду професора був запрошений саме Сакс.
Неймовірний винахід Адольфа приніс йому небачену популярність, але водночас і великі фінансові втрати. Заздрість конкурентів не мала меж: в нього переманювали робочих, викрадали креслення, обкрадали його майстерні, звинувачували у шахрайстві та фальсифікації, музикантам навіть забороняли грати на саксофоні. У підсумку судові витрати розорили Сакса, його фірма з виробництва музичних інструментів збанкрутувала, а багаторічні позови суттєво підірвали здоров’я. На жаль, Адольф Сакс не дожив лише декілька років до розквіту джазу, де головним солістом джазових композицій поряд з трубою стає саксофон.
На знак визнання його заслуг, Сакс був зображений на банкноті в 200 франків, що перебувала в обігу до введення в Бельгії євро. На зворотному боці цієї банкноти були зображені силуети саксофоністів, собору та цитаделі його рідного міста.
Саксофон був головним винаходом Адольфа Сакса. В його назві майстер назавжди затаврував власне ім’я, а в історії інструментальних відкриттів XIX століття, зробив справжній переворот у виробництві духових інструментів.
