27 січня відзначається 270-та річниця з дня народження видатного австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея Моцарта.
Дитинство композитора було сповнене подорожами. Батько Леопольд Моцарт разом з сином та донькою здійснив тріумфальний гастрольний тур Італією, Німеччиною та Західною Європою. Найбільше вразив публіку Вольфганг, який вільно імпровізував на задану йому мелодію, «з листа» акомпанував співакам невідомі йому твори. Критики називали хлопчика «чудом XVIII століття».
У шість років Моцарт написав свій перший концерт для клавіра. Батько взяв у нього ноти і вигукнув:
– Але цей концерт такий важкий, що його ніхто не зможе зіграти!
– Та ні, – заперечив син, – його може зіграти навіть дитина. Наприклад, я.
В композитора була геніальна музична пам’ять. Одного разу в Римі юний Моцарт, послухавши виконання дев’ятиголосного хорового твору Г. Аллегрі «Miserere», прийшов додому і записав його по пам’яті на нотному аркуші. Цей твір вважався власністю церкви і виконувався двічі на рік. Переписувати ноти або виносити їх за межі церкви суворо заборонялося. Але композитор ніяким чином не порушив це правило, він лише написав музику, яку запам’ятав. Коли Папа Римський дізнався про це, то дуже здивувався і навіть нагородив Моцарта однією з найвищих католицьких відзнак – орденом Золотої шпори.
У творчості Моцарт завжди йшов власним шляхом, сміливо та вільно, писав так, як вважав за потрібне. Він зумів охопити всі музичні жанри XVIII століття, провідними, все ж, стали симфонії та опери. Той факт, що композитор одночасно працював над написанням опер та інструментальних творів, зумовив взаємовплив цих жанрів: оперна музика збагачується прийомами симфонічного розвитку, інструментальна − насичується вокальною співучістю. Найвідоміші з них — «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», та «Чарівна флейта» і досі є основою репертуару провідних світових та українських оперних театрів.
Особливе місце у творчості композитора займають концерти для різних інструментів в супроводі оркестру. Моцарт є основоположником класичної, тричастинної форми концерту. Ймовірно, жоден інструмент, що мав сольну роль у концертно-віртуозній практиці епохи Класицизму, не залишився без концерту від Моцарта.
Таємницею оповита історія написання «Реквієму» – останнього, незавершеного твору композитора. Його замовив дивний незнайомець, який бажав залишитися невідомим. Попри важку хворобу Моцарт погодився на пропозицію, але його охоплювали тривожні думки − здавалося, що він пише реквієм для себе самого. Зберігся лист в якому він передбачав свою близьку смерть: «…я продовжую писати, бо створення музики стомлює мене менше, аніж бездіяльність. Тепер мені вже нема чого боятись. А яким чудовим було життя! Воно почалося за найщасливіших обставин. Та нікому не даровано змінити передбачення долі. Отож, я закінчую свою похоронну пісню. Я не маю права залишити її незавершеною…». На жаль, дописати твір композитор не встиг. Завершив партитуру його учень Ф. К. Зюсмайєр.
Науковці та психологи стверджують, що музика композитора стимулює роботу мозку і тим самим покращує когнітивні функції, зокрема просторове мислення і пам’ять. Французький вчений Альфред Томатіс назвав це явище «Ефект Моцарта», яке засноване на короткочасному збільшенні активності центральної нервової системи і поліпшенні загального настрою людини, що позитивно впливає на виконання поставлених завдань.
Проживши неповних 36 років Моцарт створив понад 600 творів, серед яких: 41 симфонію, понад 19 опер, 5 скрипкових концертів, 8 концертів для духових інструментів, 27 фортепіанних, 15 варіаційних циклів, 4 фантазії, 13 струнних квартетів, понад 30 сонат для скрипки, «Реквієм». Його музика є вершиною класичної епохи, її витончена мелодійність і бездоганна гармонія надихають музикантів та слухачів уже понад два століття.
