4 березня 1815 року народився Михайло Вербицький − український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Новаторство хорової творчості Вербицького, яке сприяло національно-культурному відродженню, полягало у використанні поезії українських митців – І. Гушалевича, В. Шашкевича та Ю. Федьковича. Він першим із галицьких композиторів звернувся до поезії Тараса Шевченка. Його кантата-поема «Заповіт» прозвучала на святковому Шевченківському концерті у Львові в 1868 році.
Вербицький активно працював у Коломийському театрі та співпрацював з аматорським театром у Перемишлі, а пізніше навіть став його музичним керівником, виступав також як актор-співак.
Театральний доробок композитора налічує музику до 20 драматичних вистав, найвідоміша з них – мелодрама «Підгіряни» на лібрето І. Гушалевича, написана на замовлення львівського театру товариства «Руська Бесіда».
Особливе місце в творчості Вербицького займала духовна хорова музика. Його численні літургії та псалми стали фундаментом для розвитку професійної хорової культури Галичини. Найвизначніші твори: Літургія для мішаного хору , «Достойно», «Отче наш», «Іже Херувими», «Святий Боже», «Хваліте Господа з небес».
Цікаво, улюбленим інструментом композитора була гітара. Саме Вербицький створив перший в Україні посібник гри на ній. На сьогодні єдиним збереженим свідченням гітарного стилю композитора є рукописна збірка «Guitarre № 16», яка складається з 32 п’єс, серед них − 14 інструментальних мініатюр: марші, мазурки, чардаші та ін. Цей зошит зберігся у рукописах Наукової бібліотеки України.
Композитор працював майже в усіх жанрах, за винятком фортепіанної музики та опери. Його творчість охоплює як духовну, так і світську музику, відтворюючи комічні й побутові сторінки життя. Написав 12 оркестрових рапсодій та 8 симфонічних увертюр, в яких майстерно вплетені народні пісенні мотиви.
На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику. Спочатку як солоспів у супроводі гітари, а згодом композитор написав хорову обробку твору. Перше виконання «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку. І лише через 140 років ця знакова для українців пісня стала найголовнішим державним символом.
Музична спадщина митця є однією з найцінніших сторінок української культури, оскільки вона започаткувала системний розвиток національного композиторського мистецтва в Західній Україні та стала духовною основою для подальшого розквіту української музики. Значення Вербицького виходить далеко за межі його епохи — він утвердив українську музику як повноцінне явище європейського культурного простору.
