#ЦяМитьВМистецтві
31 березня 1732 року народився відомий австрійський композитор, представник віденської класичної школи – Франц Йозеф Гайдн.
Дитинство композитора минуло на півдні Австрії − у невеличкому селищі Рорау, неподалік від кордону з Угорщиною. Невідомо, як склалася б його доля, якби одного разу спів хлопчика не почув директор капели віденського собору Св. Стефана Георг фон Ройттер. Він одразу звернув увагу на дивовижний голос хлопчика і вирішив забрати його до свого хору у Відні.
Багато чудової музики чув юний Гайдн під склепінням старовинного собору. І в нього самого прокинулося бажання писати. Це було нелегко, адже в капелі не навчали композиції та й теорію музики викладали досить поверхнево. Тож хлопчику довелося самостійно опановувати техніку композиції. Він годинами вивчав нотні видання, наспівував музичні теми, відстукував ритм і уявляв, як би міг звучати той чи інший твір. На будь-якому клаптику паперу, що потрапляв до його рук, композитор креслив нотні лінійки і починав писати, при цьому він намагався, щоб на аркуші помістилося якомога більше нот, адже дістати чистий папір коштувало йому немало зусиль.
Якось, помітивши композиторські спроби свого найкращого соліста, капельмейстер Ройттер дав йому декілька уроків з композиції, однак на більше його не вистачило, тому Гайдну і далі довелося опановувати секрети музичної композиції самотужки. Хоча можливо саме це і посприяло тому, що в майбутньому він став композитором-новатором, а ще надало його творчості особливої винахідливості.
Цікавий факт із біографії Йозефа Гайдна наводить французький письменник Стендаль, який стверджував, що особисто зустрічався з композитором. У книзі «Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо» письменник пише: «Вже в дитячому віці Йозеф Гайдн працював по 16 годин на день. Гайдн розповідав мені, що музика дарувала йому надзвичайну насолоду, для нього було приємніше чути гру якогось інструменту аніж бігати разом з друзями. Тож коли під час гри з ними на сусідній площі собору Св. Стефана він раптом чув звуки органу, то швидко біг до церкви».
Коли у юнака відбувалася мутація голосу з капели його звільнили і він опинився на вулиці. Тоді почалися найважчі роки сповнені нестатків і спроб пробити собі дорогу у житті. Гайдн грав на скрипці на танцювальних вечірках, давав уроки музики, виконував нічні серенади. Поступового музика композитора набула популярності серед віденської аристократії і одного дня він отримав доленосну пропозицію. Йому запропонували посаду капельмейстера при дворі князів Естергазі − однієї із найвпливовіших та найбагатших родин в Угорському королівстві. З одного боку служба придворним музикантом гарантувала йому фінансову стабільність та можливість працювати з найкращими виконавцями, однак з іншого накладала суворі обмеження на особисту свободу та творчу незалежність. Як відомо всі музиканти, які служили при дворі могли залишати резиденцію та відвідувати рідних лише за відсутності князів. Одного разу князь напрочуд довго затримався у маєтку, і оркестранти звернулися по допомогу до Гайдна. Він вирішив вплинути на князя не зовсім прямо, а символічно – через музику, створивши симфонію, фінальна частина якої стала справжнім перформансом.
Уявіть собі концерт в маєтку Естергазі: Гайдн презентує вельмишановним гостям князя нову симфонію №45 «Прощальна». Запалені свічки на пюпітрах, розкриті ноти, налаштовані інструменти. До глядачів виходить у парадній формі й напудреній перуці диригент − Йозеф Гайдн. Звучать акорди світлої та вишуканої мелодії…І ось лунає остання частина симфонії, ніжна тема здається безтурботною, але звучність поступово згасає, виникає почуття тривоги. Один за одним замовкають інструменти, музиканти, які закінчили свою партію, гасять свічки, мовчки піднімаються з місця і йдуть. Гайдн цього наче і не помічає, продовжуючи диригувати. І ось на сцені вже майже зовсім темно − залишилися тільки два скрипалі. Дві маленькі свічки осяяли їх серйозні, схилені до смичків обличчя. Кінець. Такий небувалий фінал справив на глядачів і самого князя неймовірне враження. Це був «музичний протест», але такий дотепний і витончений, що князь Естергазі прислухався до потреб музикантів і, за однією версією, дав їм омріяну відпустку, а за іншою − передумав розпускати оркестр.
Йозефа Гайдна по праву вважають одним із основоположників таких жанрів, як симфонія та струнний квартет. Протягом життя композитор написав 104 симфонії, 24 опери, 83 струнні квартети, 52 сонати, 137 тріо та величезну кількість інших творів (меси, ораторії, концерти). Також відомо, що музику до гімну Німеччини написав саме Йозеф Гайдн.
Життєвий і творчий шлях Франца Йозефа Гайдна – це історія неймовірної наполегливості та відданості мистецтву. А музика композитора – живий маніфест оптимізму та життєствердної енергії.
