Одного разу під час зустрічі з ним відомий ірландський тенор Джон Маккормак вигукнув: «Вітаю найбільшого тенора у світі!» — Здрастуйте, Джонні, — відповів співак. — А хіба ви тепер співаєте баритоном?»…
Мова про людину, ім’я якої, без сумніву, відоме у всіх куточках нашої неосяжної планети. Людину, чиє 150-тиріччя від дня народження відзначають сьогодні, 27-го лютого (за іншими даними 25-го) – італійського оперного співака, тенора Енріко Карузо. Його пісні та чарівний вокал є зразком вищого музичного мистецтва. Саме тому його композиції легко переступили межі країн та континентів, прославивши ім’я великого італійця на багато десятків років.
Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо (з опери «Джоконда» А. Понк’єллі). У 1900 році співак вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (з романсом Неморіно в опері «Любовний напій» Г. Доніцетті). У 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (з пісенькою Герцога з опери «Ріголетто» Дж. Верді). Найбільша ж слава Карузо пов’язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був у 1903–1920 рр.
Його тембр був настільки унікальним, що ще за життя співака з’явилося чимало легенд про його виступи. Говорили, одного разу Карузо взяв таку високу ноту, що розбив люстру, що висіла поруч. Це звучало б зовсім неймовірно, якби не спостереження одного американського дослідника, який зафіксував у голосі співака стільки вібрацій в секунду, скільки в принципі цілком достатньо для того, щоб урвалося віконне скло. Його голос, об’ємом в 2,5 октави, вражав слухачів усього світу. В Європі його називали великим співцем, «королем бельканто», «златоголосим Орфеєм», «лицарем оперної сцени».
Італійську публіку оперні співаки і сьогодні називають найдосвідченішою, найвимогливішою і примхливою. Однак, на критику Карузо, як істинний неаполітанець, вмів реагувати з гумором. Одного разу під час його виступу хтось із незадоволених слухачів запустив у співака качаном капусти. «Я бачу, хтось вже втратив голову від мого співу», – вигукнув Карузо.
Співак ніколи не страждав на зіркову хворобу. Його друга дружина, американка Дороті, писала про нього: «У житті Карузо був добрим, простодушним, трохи наївним, зовсім не таким, яким його представляють люди, які створили з нього легенду».
Коли одного разу Енріко Карузо запитали про те, які якості необхідні для того, щоб стати великим співаком, він відповів: «Треба мати широку грудну клітку, великий рот, відмінну пам’ять, розум, багато праці і ще дещо в серці…». Напевно, це серце вміщало настільки багато, що голос Карузо і сьогодні змушує тремтіти мільйони сердець…
