8 вересня музичний світ відзначає 185-у річницю від дня народження Антоніна Дворжака – відомого чеського композитора, диригента та одного із найяскравіших представників музичного романтизму XIX століття.
З ранніх років він опановував гру на кількох музичних інструментах: фортепіано, скрипка та альт. Пізніше навчався в школі органістів у Празі, після закінчення якої надовго оселився у столиці Чехії. Спочатку він обіймав посаду альтиста в капелі К. Комзака, потім – музиканта в оркестрі «Тимчасового театру», яким керував композитор Б. Сметана.
Паралельно з виконавською діяльністю молодий музикант захопився композицією та почав активно писати власні партитури – струнний квінтет, струнний квартет, Симфонію № 1 «Злоніцькі дзвони» та Симфонію № 2. Прагнучи цілковито присвятити себе композиторській роботі, Дворжак залишив театр і узявся за написання першої комічної опери – «Король і вугляр». На жаль, перша версія опери виявилася для оркестрантів та солістів дуже складною, а друга редакція не мала значного успіху.
Справжньою ж вершиною оперної спадщини композитора стала казково-лірична опера «Русалка» (1900), де зворушлива «Арія до Місяця» назавжди увійшла до золотого фонду світової оперної класики.
У 80-і роки Дворжак розпочинає світову гастрольну діяльність як диригент та виконавець власних творів. На запрошення Лондонського філармонічного товариства він представив монументальний духовний твір «Stabat Mater» у Роял Альберт-голі. Шалений успіх концерту поклав початок близько дев’яти візитам маестро до Великої Британії, де він став справжньою зіркою престижних хорових фестивалів у Бірмінгемі та Лідсі.
Величезну роль у формуванні Дворжака як національного композитора відіграли патріотична кантата «Спадкоємці Білої гори» та збірка «Моравські дуети». Саме ці вокальні твори настільки захопили Йоганнеса Брамса, що той рекомендував чеського колегу берлінському видавцеві Фріцу Зімроку. Так, на замовлення Зімрока композитор створив знамениті «Слов’янські танці».
Особливе місце в інструментальній музиці Дворжака посідає український мелос. Захоплюючись українським фольклором, композитор утвердив у європейській класичній традиції жанр інструментальної «думки», де елегійні, оповідні мотиви контрастно й несподівано змінюються стрімкими танцювальними ритмами. Найяскравішим зразком камерної музики вважається фортепіанне тріо № 4 «Думки», побудоване на чергуванні шести різнохарактерних частин, кожна з яких є окремою думкою.
На початку 90-х років Антоніна Дворжака запросили до Америки, там він майже три роки очолював Національну музичну консерваторію. Саме у цей період на світ з’являється знаменита Симфонія № 9 «З Нового світу». Створюючи її, Дворжак зафіксував у нотній партитурі власні враження від Америки, від її музики та фольклору. У той час Америка була для європейців новим незвіданим світом, який викликав неабиякий інтерес, тому і назвав композитор свою симфонію «З Нового світу». Вперше твір було виконано Нью-Йорзьким філармонійним оркестром у відомому концертному залі – Карнеґі-хол. Публіка зустріла Симфонію № 9 з величезним захватом та гучними оваціями, а композитору доводилося після кожної частини підійматись і приймати вітання. Цікавим фактом є те, що американський астронавт Ніл Армстронг взяв касетний запис Симфонії № 9 на Місяць під час історичної місії «Аполлон-11» у 1969 році.
Творча спадщина Антоніна Дворжака охоплює майже всі провідні музичні жанри епохи романтизму. Композитору належать 10 опер (найвідоміші: «Альфред», «Дімітрій», «Арміда»), 9 симфоній, інструментальні концерти (зокрема Віолончельний концерт сі-мінор), кантати, ораторії (серед яких Реквієм), вокальні, фортепіанні та струнні ансамблі. Композитор черпав натхнення у народних мелодіях, ритмах і традиціях, але зумів перетворити їх на мистецтво, зрозуміле далеко за межами своєї батьківщини. Саме тому його творчість стала важливою частиною не лише чеської, а й світової музичної культури.
Дворжак показав, що національна самобутність не обмежує мистецтво – навпаки, саме вона може відкрити йому шлях до світового визнання. Музика композитора живе й сьогодні, бо в ній звучить те, що не має кордонів – краса, щирість і людські почуття.
